Малієвецький музей: як оживити палац без бюджету

Уявіть собі: розкішний палац XVIII століття, який роками слугував туберкульозним санаторієм. Облуплені стіни, запах ліків, байдужість і перспектива повільної руйнації. Здавалося б, без мільйонних грантів чи державних вливань тут нічого не вдієш. Але одна жінка довела протилежне.

Анастасія Донець, директорка Малієвецького обласного історико-культурного музею, зробила те, що багато хто вважав неможливим. Вона перетворила призабутий маєток Орловських у Маліївцях на туристичний магніт Хмельниччини.

Анастасія довела: щоб вдихнути життя у пам’ятку, потрібні не стільки гроші, скільки люди і «скажена» віра.

Ось кілька конкретних кроків-порад, які ми виокремили з виступу Анастасії Донець на конференції «Витоки», присвяченій маркетингу та бізнесу, які можуть допомогти у захисті культурної спадщини.

Впевнені, вони можуть стати в нагоді тим, хто планує працювати з історичною спадщиною.

Не чекайте на «чарівника» з грошима

Головна помилка багатьох культурних менеджерів – синдром очікування. Чекають на наказ міністерства, на транш з бюджету, на мецената. Анастасія пішла іншим шляхом. Вона почала з того, що було під рукою – з прибирання.

Її філософія проста: спочатку ти маєш довести, що цей об’єкт комусь потрібен. Якщо він потрібен тобі – він стане потрібен іншим.

«Після закриття санаторію виникла страшна проблема: палац був опалювальний, живий, з водою й електрикою. Якби він промерз – йому був би кінець.
І тоді ми запросили всіх друзів назбирати дрова на зиму. Це була величезна толока – більше ніж вісімдесят осіб. Люди приїжджали щосуботи, працювали в парку. Таким чином ми опалювали палац. І це нас врятувало».

Далі почалися концерти, заходи, волонтерський туризм. Це зібрало класних людей і підняло медійну хвилю.

З області нам подзвонили й запитали: «Що ви там таке витворяєте?» Я кажу: «Вам не треба – то ми собі тут користуємося».
Тоді колишній голова Хмельницької облдержадміністрації Сергій Гамалій приїхав, подивився і вирішив ризикнути. Так ми отримали обласне фінансування і стали обласним музеєм.

Довіра як валюта

Завдяки БФ «Меценатська фундація OLOS» вдалось за один рік зробити стільки, скільки планувалось за 10.

Стипендії для науковців, двері, лев, фонтан, вежа, сервіз, вартівниця, стайня, карета, люстра, зона для пікніків.

Але гроші з’явилися не як рятівне коло, а як логічне продовження процесу.

Продавайте емоцію, а не «експонати»

Маліївці – це не про нудні лекції і таблички «Руками не чіпати». Це про життя. Анастасія Донець зрозуміла, що сучасний турист шукає атмосферу. Тому в палаці почали проводити бали, фотосесії в історичних костюмах, пікніки на траві тощо.

Особистий бренд лідера

Не можна оминути той факт, що рушієм змін стала шалена енергія самої Анастасії. Вона не сидить у кабінеті. Вона проводить екскурсії, займається кухнею, веде соцмережі і особисто зустрічає гостей.

Секрет «Малієвецького дива»

Історія Анастасії Донець та Палацу Орловських вчить нас головного: ресурс – це не цифра на банківському рахунку. Ресурс – це люди, ідеї та сміливість брати відповідальність на себе.