Замок «Сент-Міклош» у Чинадійово: після концесії життя тільки починається

Замок «Сент-Міклош» у селищі міського типу Чинадійово Закарпатської області відомий туристам як свідок однієї з найдраматичніших історій кохання в Європі. Гості замку обожнюють історію про те, як графиня Ілона Зріні зустрічалась із графом Імре Текелі — трансільванським аристократом, очільником повстанців-куруців. Княгиня була на 14 років старша від свого коханця. Австрійська влада, обізнана з повстанськими настроями й діяльністю Текелі, засуджувала пару. Згодом княгиню було ув’язнено і вислано за межі Австро-Угорщини. Мабуть, саме тому «Сент-Міклош»  і називають «замком кохання».

На відміну від туристів, профільні експерти, перш за все, згадують про замок як про найуспішніший приклад концесії в Україні. Довгий час «Сент-Міклош» був у занедбаному стані і частково зруйнований, але, пройшовши складний бюрократичний шлях, у 2001 році замок передали в концесію закарпатському художнику Йосипу Бартошу. Разом з дружиною Тетяною вони відновили перший поверх замку.

Де-юре, замком опікується громадське об’єднання «Калган-А», до складу якого входять художники і краєзнавці.

Vdalo.info у рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа» зустрілося з Йосипом Бартошем, щоб дізнатися, як це мати в Україні власний замок у 21 столітті.

Йосип Бартош

«Замок – це концентрація людської культури»

 Я декілька років прожив та пропрацював у Європі, і коли повернувся у рідне Закарпаття стало заздрісно, чому у Польщі та Угорщині селища з 3-4 тисячами населення мають замки у гарному стані, а головне – пишаються ними, а у нас же ситуація кардинально протилежна. Замок у Чинадійово був забитий сміттям. Поруч працювала автобаза, і великі вантажівки по декілька разів на день їздили попри замок. І всім було байдуже. У 1999 році неподалік Чинадійово відбувався міжнародний мистецький пленер художників, тоді й виникла ідея проводити його у замку «Сент-Міклош».

У мене було розуміння, що замок – це концентрація людської культури.

Бюрократична тяганина

Написали заяву в сільраду, потім – у районну та обласну адміністрації. Після довгої бюрократичної тяганини я став першою людиною, яка орендувала замок в Україні, хоча лише в облдержадміністрації справа затягнулася на 1,5 року. Чиновники не мали такого прецеденту, щоб хтось захотів орендувати замок. І не якийсь бізнесмен чи комерсант, а звичайний художник. Всі думали, що я хочу на цьому «наварити» гроші, розікрасти матеріали. Насправді, метою було збереження пам’ятки та створення культурно-мистецького центру.

Зараз у мене «на руках» два договори – на ГО «Калган-А» та на фізичну особу Йосипа Бартоша.

У документах зазначається, що пам’ятку не можна використовувати не за призначенням. У нас документально чітко визначена мета – створення культурно-мистецького центру і консервація замку, щоб він не руйнувався.

Фінансова складова

 Всі розуміли, що грошей на реставрацію немає. І ніхто їх просто так давати не збирався. Замок був на 75% аварійним. Можна було б зробити різні комерційні проекти і за рахунок цього виживати, але ми – художники, а не комерсанти. Грошей за вхід у замок ніхто не збирає, є лише є добровільна скринька для пожертв. Реалізовується лише сувенірна продукція, яку виготовляємо власними силами.

Коли замок перейшов в оренду, то у нього фактично не було частини даху. Це було першочергове завдання. Міністерство охорони культурних пам’яток Угорщини виділило 1 млн угорських форинтів. Цих грошей вистачило, щоб відремонтувати 5 м2 даху.

Наші художники продавали картини, а виручені кошти відкладали на ремонт. Також я продав свій старий австрійський комод. Паралельно зверталися у різні структури й інстанції, просивши допомогти фінансово.

Зрештою, дах таки відремонтували. Також відновили конюшні ХVI ст, встановили вікна та викупили споруди автобази.

«Досвід, набутий в Європі, можна було забути»

Те, що я бачив у європейських країнах, у нас використати важко. Скажу навіть інакше: досвід, набутий в Європі, можна було б забути. Зокрема, через бюрократію, ніхто не міг нам підказати, як діяти правильно. Треба було адаптовуватися до українських реалій. Цей шлях ми проходили перші. Зараз вже до мене звертаються, щоб поділитися досвідом.

Також шукаємо нові шляхи для залучення коштів, пишемо гранти. В цьому нам допомагають організації, зокрема, активісти «Нашої спадщини».

Комерціалізація

Можете назвати мене противником комерціалізації та використання новітніх мультимедійних засобів у замках. Готель у замку можу сприйняти лише тоді, коли у ньому дійсно колись були гостьові кімнати. Просто перетворювати нашу культурну спадщину на готелі чи ресторани вважаю неправильним.

Ми проводимо квести, екскурсії, ігри, лицарські турніри, фестиваль квітів, театралізовані програми, виготовляємо монети, діє школа гармонійного розвитку для дітей, пленери художників, функціонує туристичний інформаційний центр, можна замовити незвичайну, лицарську весільну церемонію.

У  травні в замку пройшов третій квітковий фестиваль під назвою «Кохання в Сент-Міклош». Показати свою майстерність приїхали найкращі флористи з України, Естонії, Модови, Польщі, Угорщини, та інших країн. Загалом цьогоріч було представлено 20 000 квітів, які оформлені у 14 композицій.

Фестиваль «Кохання в Сент-Міклош», фото: «Радіо Свобода»

Також навесні проходив сьомий міжнародний фестиваль середньовічної культури «Срібний Татош» з лицарськими турнірами, театралізованим дійством, кінними виступами, історичним ярмарком та вогняним шоу та дитячим майданчиком. Усе це сприяє збільшенню потоку туристів та популяризації регіону, але не «заточене» для заробляння грошей.

«Срібний Татош-2018», фото: opinionua

У людей має змінитися ставлення до історії, адже багато хто досі думає: «Що мені з того замку?». Треба міняти менталітет українців та розуміння важливості культурної спадщини.

***

Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).

***

Читайте також: 

Самоокупність замку – реальність, яку доводить польський замок Ксьонж

Менше бюрократії, контролю та податків – рецепт успіху для українських замків від Вавелю

Замок Болькув: як економічна вигода перемогла страх перед невідомістю

Замок 99-ти веж: як заробляє та залучає туристів один з найефектніших замків Польщі

Майбутнє замків України: настав час концесії та приватизації?

Замки і палаци Хмельниччини: дороговказ є, повний вперед. Частина 1

Замки і палаци Хмельниччини: дороговказ є, повний вперед. Частина 2

Як Кам’янець-Подільський замок підбирає ключик до економічного замка

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Дмитро Шеремета, Євгенія Соловська, © Vdalo.info

Поділитися з друзями:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: