1 Липня, 2018 | 8957

Майбутнє замків України: настав час концесії та приватизації?

Vdalo.info продовжує досліджувати тему «Замки та палаци України: ключ до економічного та культурного розвитку регіону в контексті євроінтеграції України».

Після відвідування замків у Кам’янці-Подільському, Старокостянтинові, Меджибожі, церкви-фортеці у Сутківцях та палацу у Самчиках ми виявили, що здебільшого пам’ятки архітектури перебувають в управлінні облради або міської/селищної ради.

Проте, можливо, Україні варто вивчити успішний досвід передачі замків та палаців у приватну власність чи концесію? Розберемося з кожним із цих видів.

Державна власність

Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» у 2011 році було передано до сфери управління Міністерства культури України. Отож, усі дозволи та погодження адміністрація фортеці узгоджує з представниками уряду.

Окрім коштів з Держбюджету, Хотинська фортеця також активно залучає грантові кошти. Зокрема, в рамках реалізації міжнародного проекту «Середньовічні перлини – Хотин, Сороки, Сучава», який фінансується Євросоюзом, заповідник отримав понад 6 мільйонів гривень.

Ще одна форма управління об’єктами історичної спадщини – підпорядкування обласній раді. Зокрема, Державний історико-культурний заповідник «Меджибіж» задоволений таким видом права власності.

За словами очільника заповідника Олега Погорільця, об’єднана територіальна громада не має необхідних коштів для масштабних реставраційних робіт, натомість з Держбюджету та скарбниці облради вдалося «вибити» кошти на проект вартістю 63 мільйони гривень.

Також у заповіднику бідкаються, що багато з пам’яткових об’єктів Меджибожа ніде не стоїть на балансі, тож їхня подальша доля невідома. Саме тому адміністрація хоче, щоб місцева влада взяла ці об’єкти «під своє крило».

Львівщина. Восени минулого року декілька громадських організацій висловлювали підозри про те, що Львівська обласна рада хоче, аби замки регіону перейшли з державної у комунальну власність для подальшої передачі їх у приватні руки.

Натомість в облраді запевняли,  що замки Львівщини «повинні бути у державній власності».

«Правильне рішення – зареєструвати за областю власність, а потім передати державі. Такою є процедура, і Мінкульт її підтримує. Це правильно, і робиться для того, щоб ці замки не втратити», – пояснював заступник голови Львівської облради Володимир Гірняк.

Комунальна власність

Щоправда, передавати замки у власність держави погоджуються не всі: зберегти замки можна також, якщо вони на балансі міської ради. Так, і директор департаменту гуманітарної політики Кам’янець-Подільської міськради Альона Кузема, і очільник Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Олександр Заремба в один голос наголошували Vdalo.info на перевагах комунальної власності.

«Інколи від Мінкульту доводиться дуже довго чекати на певні дозволи для проведення робіт чи отримання фінансування. Натомість «на місцях» ці питання вирішуються доволі швидко. Приклад: вже за кілька днів після зимового обвалу частини муру замку Кам’янець-Подільська міськрада виділила кошти на проектно-кошторисну документацію для реставраційних робіт. Підозрюю, що від держави на це довелося б чекати щонайменше кілька місяців», – пояснює Заремба.

Схожу точку зору озвучили також в адміністрації замку Острозьких у Старокостянтинові.

Волинь. У червні цього року голова Асоціації індустрії гостинності України Олександр Лієв запропонував передати на баланс міста Луцький замок.

«Насправді замок Любарта має бути «якорем» луцького туризму, а для того його варто передати з державної у комунальну власність разом із фінансуванням та відповідальністю, тому що немає сенсу керування такою перлиною із Києва», – вважає експерт.

Один з очевидних недоліків комунальної власності – обмежені фінансові можливості міськрад. Так, у Кам’янці-Подільському не приховують, що лише за кошти з міського бюджету сподіватися на масштабні реставраційні роботи не варто.

Концесія

 – це форма державно-приватного партнерства, що передбачає передачу об’єктів державної власності у тимчасове користування приватним підприємствам.

Успішний приклад концесії в Україні – замок Сент-Міклош (Чинадіївський замок) у Закарпатській області.

У 2001 році замок передали у концесію художнику Йосипу Бартошу, який разом із дружиною та однодумцями врятував пам’ятку від руйнації, зокрема, відреставрували інтер’єр першого поверху споруди.

Тепер у замку часто відбуваються міжнародні та місцеві мистецькі заходи. З 2012 року в замку стартував міжнародний фестиваль середньовічної культури «Срібний Татош», де сходяться в бою лицарі-реконструктори з кількох країн, зокрема, України, Угорщини, Словаччини й ін.

Детальніше про замок Сент-Міклош читайте у наступних матеріалах Vdalo.info.

Та все ж практично усі новини про концесію в українських ЗМІ мають нотку «зради»: «Концесія замків і палаців – це ярмо, – Яковина» (видання «Збруч»), «Державний експеримент із передачею замків у концесію провалився» («Історична правда»), «Недієздатна концесія: палаци та замки чекають нових господарів» (DW), «Сезонний «розпродаж» замків» («Львівський портал» ).

Дійсно, в Україні наразі не так багато успішних прикладів концесії. Львівщина – єдиний регіон, який може похвалитися чи не найбільшим у державі досвідом передання пам’яток інвесторам. Щоправда, він теж швидше невдалий.

Так, у лютому 2010 року в концесію на 49 років Львівська ОДА передала палац у Тартакові. Концесіонером став приватний підприємець Ігор Новосад. Інвестор зобов’язувався вивести палац з аварійного стану і зробити там туристично-відпочинковий центр.

Палац Лянцкоронських в Тартакові, фото 2015 р.

Трохи менше як за рік після того в концесію ТОВ «Кріс» віддали замок у Старому Селі. Попри обіцянки привести пам’ятки до належного стану за кілька років, жоден з концесіонерів не почав необхідних робіт.

Також вже декілька років у ЗМІ з’являються новини, що Підгорецький замок «таємно» передадуть у концесію і таким чином «знищать».

Супротивники конценсії вказують на те, що в Україні законодавчо не відпрацьований механізм відповідальності для концесіонерів, потенційні інвестори ж натомість кивають на необхідність підтримки з боку держави.

Справа зрушила з місця на початку квітня цього року: Верховна Рада у першому читанні проголосувала за урядовий законопроект №8125 «Про концесії» (про державно-приватне партнерство). Новий закон про концесію має замінити попередній, ухвалений ще 1999 року.

За словами авторів законопроекту, чинне законодавство у сфері державно-приватного партнерства та концесії застаріле та нечітке. Через його недоліки в Україні за роки незалежності не було зреалізовано жодного масштабного інфраструктурного проекту на концесійних засадах.

У тексті нового законопроекту «Про концесію», окрім іншого, надаються додаткові гарантії для інвесторів та кредиторів, а також спрощуються процедури виділення земельних ділянок для реалізації проектів державно-приватного партнерства.

Загалом, концесія – найрозповсюдженіший у світі тип державно-приватного партнерства, в якому об’єкт залишається у державній власності, але право користування, інвестування й отримання прибутків від його експлуатації — а заодно й можливі операційні ризики — відходять до приватного інвестора.

Продаж

Поки Україна ще «буксує» на питанні концесії, в Європейському Союзі вже не перший рік активно діє практика продажу замків. Якщо держава або орган місцевого самоврядування не має коштів для утримання чи відновлення історичної пам’ятки, то з таким об’єктом безболісно прощаються, виставивши його на продаж за умови збереження автентичності та його доступності для відвідувачів.

Так, у Франції за мільйон євро продають замок, де загинув Річард Левове Серце.

Замок Chateau de Châls-Chabrol у Франції

У Чеській Республіці оголошення на кшталт «Продається замок» можна знайти в інтернеті та навіть у фірмах з продажу нерухомості.

Є багато прикладів, як невеликі палаци чи напіврозвалені замки перетворились у затишні готелі, ресторани чи туристичні центри. Якщо ж нові власники з планами на перебудову не впорались, то замок чи вілла перепродаються.

Головна мета залишається одна: замок має знайти господаря, який зможе зберегти його для нащадків.

Об’ява «Продається замок» на одному з чеських сайтів нерухомості, RFL

Багато яскравих прикладів перетворення замків є також у Польщі. Так, замок Рин колись був оселею для хрестоносців, а тепер став одним з найвідоміших готелів у країні. Будівельні роботи велися близько 1,5 року, на підготовку та отримання дозволів власник витратив 7 років. Вхід у замок – безкоштовний для відвідувачів. Влада тритисячного містечка Рин задоволена співпрацею і вже запропонувала власнику готелю викупити ще два історичні об’єкти.

Вже наступного тижня Vdalo.info планує відвідати в Польщі Мошненський замок, третій за величиною польський замок Ксенж, замок Чоха та замок Болков – приклади ефективної бізнес-моделі на базі історичної пам’ятки.

Щоправда, кожна країна має чіткі, а подекуди доволі жорсткі закони щодо охорони пам’яток культури. Якщо новий власник хоче провести на об’єкті якісь будівельні зміни, то вони мають бути заздалегідь узгоджені з профільними установами. Також власнику пам’ятки надають необхідні рекомендації щодо отримання можливих дозволів для проведення робіт.

В інформаційному полі України нещодавно «гучно прогримів» Ягільницький замок, який був збудований 1630 року на Тернопільщині. Замок розташований біля траси, на маршруті Кам’янець-Подільський – Хотин – Червоноград.

Минулого року його виставили на продаж за $960 тисяч.

На початку 2000 років маєток приватизував російський підприємець Олександр Потьомкін. Тернопільське агентства «Яворина», яке займалося продажем замку, повідомляло влітку 2017 року, що спорудою цікавилось чотири покупці. Серед них – два киянина, львів’янин та житель Луцька.

В агентстві зазначали, що мотиви для покупки різні: для бізнесу, туризму чи аби облаштувати садибу для себе. Але в пріоритеті мав стати покупець, який розвиватиме туристичний бізнес.

В обласному управлінні туризму вважають,  що продаж замку нічого не змінить у гірший бік, адже зараз екскурсій до нього все одно не водять, а показують туристам з вулиці. Тому продаж мав би покращити стан пам’ятки та відновити історичне місце – запевняли в профільному управлінні.

Однак, справа так і не зрушила з місця: після гучної реклами про замок та його продаж про нього усі, здається, забули.

Очевидно, що єдиної пігулки, яка б могла дати «нове життя» українським замкам не існує. І вона не з’явиться. Ні для України, ні для інших країн світу. В кожному окремо взятому випадку необхідно шукати індивідуальний підхід. Частина культових замків та палаців в Україні, безумовно, має залишатися в державній / комунальній власності.

Проте, як бачимо, механізм конценсії та передачі у приватну власність у європейських країнах теж є доволі успішним – за умови дієвої законодавчої бази та контролю з боку профільних структур.

Першочерговий крок для України – усвідомлення проблеми та готовність до змін. Адже замки – це не гори, тут приказка «простояли тисячі років, простоять ще» недоречна.

***

Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).

***

Читайте також:

Як Кам’янець-Подільський замок підбирає ключик до економічного замка

Замки і палаци Хмельниччини: дороговказ є, повний вперед. Частина 1 (Меджибіж, Сутківці)

Замки і палаци Хмельниччини: дороговказ є, повний вперед. Частина 2 (Самчкик, Старокостянтинів)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Дмитро Шеремета, Євгенія Соловська, © Vdalo.info

Поділитися з друзями:

реклама

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: