Ірина «Блекі» Пустиннікова: два десятиліття дослідження замків. Що змінилося в Україні

Працюючи над проектом «Замки та палаци України: ключ до економічного та культурного розвитку регіону в контексті євроінтеграції України», Vdalo.info відвідало основні пам’ятки архітектури Хмельниччини – Кам’янець-Подільську та Меджибізьку фортеці, замок у Старокостянтинові, палац у Самчиках, а також фортецю-храм у Сутківціях. Також ми побували у замку Сент-Міклош в Чинадійово на Закарпатті, де шукали успішний приклад концесії.

Наше дослідження передбачало вивчення європейського досвіду. Для цього ми обрали сусідню нам Польщу, яка не так давно долучилась до європейської родини. Звичайно, свій євроінтеграційний шлях Польща розпочала одразу після здобуття незалежності у 1989 році. Але членом Євросоюзу країна стала відносно недавно – у 2004 році; у 2007 долучилась до шенгенської зони.

Фактично мова йде про одне десятиліття, але зміни у країні, в тому числі і у сфері збереження пам’яток архітектури, просто вражаючі.

Зараз польські музеї експерти називають одними з передових у Європі, а експозиції замків у Вавелі, Мальборку та Ксьонжі притягують туристів не лише з Польщі, а й з сусідніх країн.

Експозиція із використання 3D-технологій у Ксьонжі

А що змінилось за останні десятиліття в Україні? Vdalo.info зустрілося  Іриною Пустинніковою, журналістом, краєзнавцем та засновником сайту «Замки та храми України».

Саме її онлайн-енциклопедія в перше десятиліття XXI століття була головним джерелом інформації для туристів, адже включала у себе систематизовані відомості про тисячі пам’яток архітектури України.

Ірина Пустиннікова

Завдяки Ірині Пустинніковій, відомій також як Blacky Kamienczanka, багато пам’яток архітектури вийшли із забуття. На основі її досліджень вітчизняними турфірмами були розроблені  нові маршрути; сайт «Замки та храми України» став дороговказом для багатьох мандрівників та істориків.

Як виникла ідея створення проекту «Замки та храми України»?

В червні 2000 року я залишила на дошці оголошень львівського пошуковика «Інтернетрі» (давно вже не існує) оголошення: «Була в 70 українських замках. Розкажу що, де і як». Оголошення прочитав інженер з Хмельницького Валерій Напіткин, зараз чи не найзнаменитіший український геральдист. І відписав: «А ви не думали створити сайт?» Я не думала. До того. А після листа замислилася. Валерій допоміг зі скануванням світлин. На сервері «Народ.ру» створила сайт за готовими шаблонами сторінок — так і почалися www.castles.com.ua

Як давно ви досліджуєте цю тему? Звідки виникла така цікавість до пам’яток архітектури?

Та все життя, напевно. Вже в 3-4 роки мама брала мене в поїздки – і на екскурсіях я вставала поближче до гіда і уважно слухала. З садочка часто забирав мене дідусь – і додому ми поверталися через Старе місто, хоча це чималий крюк. Він сам обожнював гуляти Старим містом у Кам’янці-Подільському і я до цього звикала. Я не можу назвати себе дослідником виключно фортифікацій, я скоріше краєзнавець-пам’яткознавець, стара маєткова брама чи закинутий костел мені цікаві не менше за замки.

Церква святого Миколая у Меджибожі

Я шукаю не лише історію, я шукаю красу — і дуже хочу нею ділитися з іншими. Не хотілося б обмежувати себе лише оборонними спорудами, хоча починався сайт саме з них.

Знаєте, це як з читанням: більшість починає читати з книжок, де яскраві ілюстрації і великі букви в словах, написаних по складах. Далі вже людина доростає і до книжок без картинок і з дрібним шрифтом. Так від того, що найпростіше полюбити в архітектурі (замки) йдеш далі — до дерев’яних церков, до решток панських садиб, до будинків у стилі функціоналізм.

Чи змінилось за останній час ставлення до замків та палаців в Україні? Громади? На державному рівні?

Глобально – ні. Селяни як почали розбирати наші фортеці в ХІХ ст., так і продовжують це робити: 150-річну традицію вкрасти собі з руїн тачку-другу каміння важко подолати. Приїздиш в село Лисівці на Тернопільщині, приміром, знімати старий костел восени — бачиш в інтер’єрах залишки неоготичних амвону та вівтаря, рами від образів. Приїздиш туди ж навесні – все вже пішло на дрова. Бо «не наше». Ось це «не наше», «чуже» – це тавро, котре стоїть на приречених пам’ятках. Замки нам не треба, їх пани-поневолювачі будували. Палаци нам не треба з тієї ж причини. Костели – польські. Кіркути і синагоги – єврейські. А наше де? А наше «ставок, і млинок, і вишневенький садок». До смішного доходить: в багатющому селі Лісоводи на Городоччині помирає палац Журовських, єдина цікава з точки зору і історії, і архітектури пам’ятка села. А увагою оточують старий дуб біля палацу: білять навіщось вапном, поставили огорожу.

Палац Журовських

Бо любити природу народ вчать все-таки, ще зі школи. Дорости до любові до архітектури вже важче. Кількох абзаців у підручниках з історії недостатньо.

На змінення свідомості має працювати державна культурна політика, чітка, грамотна, розумна. Поки ж цього нема. Державні інституції теж переважно кволі – залежать від державного фінансування, а воно на культуру виділяє небагато. До прикладу, наші сусіди, національний заповідник «Замки Тернопілля», кілька років тому намагалися збирати кошти на потреби руїн за допомогою обілечування нечастих туристів. Так з’явилися тимчасові касові будочки в Скалі-Подільській, Теребовлі, Язлівці. Ініціатива швидко заглохла, бо кількість людей, котрим цікаві наші історичні пам’ятки, все ще жахаюче мала.

Навіть на тих крихтах фінансування, котре мають заповідники, часом буйним цвітом квітне корупція.

Руїни замку в Скалі Подільській

Зміни відбуваються на рівні окремих ентузіастів. Є «Сент-Міклош» поблизу Чинадієвого в Закарпатті — художник Йосип Бартош перетворив споруду з руїни в осереддя культурного життя краю. Там проводяться фестивалі, знімаються кліпи, відбуваються виставки.

Детальніше читайте: «Замок «Сент-Міклош» у Чинадійово: після концесії життя тільки починається»

Є львівська багатодітна матуся Ганна Гаврилів, котра докладає багато зусиль для відродження Поморянського замку на Львівщині і зараз зацікавилася палацом в Шарівці на Харківщині. Ближчий до Кам’янеччини географічно приклад – садиба Мархоцьких-Скибневських в Отрокові Новоушицького району, котру вже років 10 по краплині відроджує львівський меценат Ігор Скальський.

Садиба Мархоцьких-Скибневських

Ви подорожували чимало Європою. Порівняйте ставлення до замків там і в Україні?

Не варто говорити про різницю в ставленні до замків у нас і «у них». Варто говорити про різницю світогляду загалом. Якщо ти гуляєш біля руїн замку чи храму з фотоапаратом в Україні, місцеві, котрі це бачать, найчастіше звертаються до тебе польською – це багато говорить про нас як націю. Нашим людям, виходить, копання бараболі чи перегляд телевізору цікавіше за відвідування пам’яток, а як хтось на ту пам’ятку дивиться – він поляк, ностальгуючий за Кресами. Повторюся: це наслідок провальної культурної політики, і ситуація повинна змінитися. І зміниться. Бо гордість за свою спадщину сама не прийде, вона йде за ручку з самоусвідомленням себе як громадянина гарної і великої країни.

Який європейський досвід чи конкретні практики вас здивували, сподобались? Що варто було б перейняти нам? Адже справа не лише у фінансуванні?

10 років тому дуже вразила музейна експозиція у замку Хоензальцбург в Австрії — вона була не запилено-застиглою, а сучасною та інтерактивною. Але зараз і у фортеці в Кам’янці-Подільському завдяки старанням директора Олександра Заремби музейна експозиція стала значно цікавішою.

Замок Хоензальцбург

З більш приземленого: у тому ж таки 2008 році довго дерлися на гору до руїн фортеці у хорватському місті Книн. Там власне розвалини. Без кас і музеїв. При цьому в скелю вбудований комфортний туалет – дуже потрібна річ для туриста. Уявити собі таке десь в Сидорові чи Добромилі поки неможливо.

А глобально – закинуті твердині чи храми є скрізь, і в бідній Румунії, і в багатих Нідерландах. Підтримання архітектурної спадщини — річ коштовна, і жодна країна не може покласти цю ношу лише на власні плечі, обійтися без меценатів та бізнесменів. Справа лише в пропорціях.

Як ви ставитесь до передачі замків та палаців у приватну власність чи концесію в Україні? Чи бачите у цьому перспективу?

Чудово ставлюся, бо на даний момент це єдиний спосіб продовжити життя нашим пам’яткам. Безумовно, при дотриманні всіх умов. Поки що ця практика буксує: в концесії побули трішки замок у Старому Селі та палац в Тартакові (Львівщина), а потім нові власники повернули їх назад, так нічого і не зробивши. Те саме маємо за 25 км від Кам’янця-Подільського: за чутками, одна з чернівецьких турфірм купила за дуже скромні кошти не лише залишки Ягільницького замку в Нагірянці Чортківського району, а й руїни Кудринецької фортеці над Збручем – з метою створювати там готельні комплекси. Але на сьогодні там не зроблено взагалі нічого. Також сподіватися на туристичний бум, маючи в активі кілька буклетиків і магнітиків і не маючи дороги, дуже наївно. Хоча в Кудринцях і буклетиків ніколи не було.

Руїни Кудринецької фортеці

Чи не виникало у вас бажання чи мрії взяти якийсь із замків чи палаців під особисту опіку?

О Боже, ні. Для цього потрібні шалені кошти, вільний час і енергія. На жаль, у мене всі три ці  компоненти в дефіциті. Бажано мати ще й організаційні здібності, тільки їх у магазинах теж не купиш.

У матеріалі використані фото з сайту www.castles.com.ua

***

Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).

***

Читайте також: 

Креативні індустрії – важлива складова економічного потенціалу замків та палаців

Благодійність у сфері збереження культурної спадщини: чи можливо це в Україні?

Замок «Сент-Міклош» у Чинадійово: після концесії життя тільки починається

Самоокупність замку – реальність, яку доводить польський замок Ксьонж

Менше бюрократії, контролю та податків – рецепт успіху для українських замків від Вавелю

Замок Болькув: як економічна вигода перемогла страх перед невідомістю

Замок 99-ти веж: як заробляє та залучає туристів один з найефектніших замків Польщі

Майбутнє замків України: настав час концесії та приватизації?

Замки і палаци Хмельниччини: дороговказ є, повний вперед. Частина 1

Замки і палаци Хмельниччини: дороговказ є, повний вперед. Частина 2

Як Кам’янець-Подільський замок підбирає ключик до економічного замка

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Євгенія Соловська, Дмитро Шеремета, © Vdalo.info

Поділитися з друзями:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: