Кам’янчанка взяла участь у патріотичній фотовиставці у Берліні
Раніше ми публікували фото-історії кам’янчанки Лізи Бурденюк, яка за допомогою портретних фото розповідала історії українок, життя яких змінилось після вторгнення рф.
Ліза сьогодні мешкає у Берліні, де також презентувала свої роботи на благодійній виставці «Motherland Ukraine», щоб вкотре привернути увагу до ситуації в нашій країні.
Як вдалось організувати виставку в Берліні?
Арт-галереї готові зараз активно підтримувати українських митців – співорганізовувати з ними групові виставки та продаж картин і фотокартин у форматі print sale, націлені на арт-колекторів.
«Motherland Ukraine» – це благодійна виставка молодих українських мисткинь, організована Настею Наконечною та командою Zeigeist Zentrum у Берліні. Усі донати йдуть на підтримку України.
Я натрапила на запрошення митців доєднатись до ініціативи в Інстаграмі і відразу відгукнулась. А вже за тиждень, стояла поряд з фотопортретами, що проектувались на стіну в галереї, і розповідала німцям про жахи війни словами героїнь свого проекту War For Freedom.
Що найбільше цікавило німців?
Здається, європейці заново відкривають для себе українську автентичність і готові робити це, знайомлячись з українськими фотографами і художниками. Інтерес до нас помітно зріс, бажання допомагати посильно також.
Серед відвідувачів виставки були і німці, і французи, і молдавани, адже Берлін – інтернаціональне місто, і також українці, які стали берлінцями ще до війни.
Час від часу помічала людей, які уважно розглядали портрети українок і цитати з їхніх інтерв’ю, що проектувались на стіну у темній кімнаті галереї.
Оповідаючи їм історію створення проекту та його мету, наголошувала, що перед нами вихідці з різних міст і областей України і життя всіх їх кардинально змінила війна.
Лунали питання щодо журналістської складової проекту, про довіру, необхідну задля оповіді особистої історії, про те, чим займались героїні до війни.
При згадуванні Мелітополя, звідки родом одна з них, німці похитували головою, переплутавши місто з Маріуполем. Помітно, що вони стежать за новинами, та вловити нитку подій в українських містах і оперувати їхніми назвами – все ж важко.
Як вони сприймають війну в Україні?
Сучасне покоління німців являються пацифістами, і на обличчі кількох з них зчитувався острах і тривога при згадці як українки, що тікали від «русского міра» ненавидять тепер все російське і самих росіян.
Вони остерігаються такого радикального почуття як ненависть, враховуючи, що є діаспора російських німців – тих росіян, які проживають у Німеччині давно, щоправда, їхня асиміляція закінчується там, де починається мовлення російських пропагандистських каналів.
Все ж, берлінці знають хто у цій війні є агресором, а хто – постраждалим, і негативно ставляться до таких зухвалих речей, як організований автопробіг на підтримку Росії.
Уся рашистська і георгіївська символіка заборонена як екстримальна. І коли я розповідала, як Софія М., що виросла на російському контент, зараз ненавидить і уникає будь–чого російського, і сестра котрої відчуває голод через нестачу продовольства в бомбосховищі в Житомирі, в очах у берлінців тепліється співчуття і розуміння.
Які історії їх вразили найбільше?
Кожна історія розбиває серце. Берлінців вразила історія Ольги Логозинської, 95-річна бабуся якої не здатна пересуватись, а тому і переховуватись в бомбосховищі в Дніпрі у випадку загрози. На момент запису інтерв’ю бомбардування Дніпра було вірогідністю, а на момент виставки – вже, на жаль, фактом.
Важко уявити, як це попрощатись з чоловіком, що вступив в лави тероборони у випадку Ольги Ленюк, – ділились відвідувачі виставки. І захоплювались силою та добрим серцем Ісабель Меркулової, яка з акторки тимчасово перекваліфікувалась у волонтерки.
А наступна історія, яка тільки-но була записана з Олею Субботіною, біженкою в Берліні, символізує те, як почуваються мільйони наших громадян – коли немає дому, свого кута, натомість – кілька валіз і постійний пошук житла. Справа в тому, що у нас немає дому.
Які в тебе враження після заходу?
Чудові! Виставка виправдала усі очікування щодо інформативної складової, яка також є частиною інформаційної війни, яку ми ведемо у відповідь. У день відкриття було зібрано 340 євро, які будуть спрямовані на підтримку України, далі – більше, аж до закриття виставки через 2 тижні. Я щаслива доєднатись і посприяти тому, як арт у тилі підтримує фронт.
Зараз на українських митців чекає новий горизонт можливостей, шкода, що за обставин війни. Та впевнена, перемога і нові можливості не за горами для усієї України.
