Владивосток – місто авантюристів з українським акцентом

На краю землі, між Японією на сході, Китаєм – на заході та Кореєю на півдні розташувалось місто Владивосток, населення якого колись більш ніж на половину складалось з українців. Саме тут я народилась, але мало що пам’ятаю з тих часів. Проте мені пощастило повернутись у місто, краєвиди якого туманними спогадами мало не щоночі приходили у снах.

Місто на семи вітрах, місто-порт, місто-форт. Саме тут першим сходить сонце над Японським морем, а вже далі розгортає день над рештою материка. Різниця у часі з Києвом – 8 годин.

Переліт Москва-Владивосток займає майже 9 годин. А якщо подорожувати потягом – 144 години або 6 діб.

Є приказка «Всі дороги ведуть до Риму» – у Владивостоці всі дороги спускаються до моря, яке омиває його з усіх його сторін.

Місцевість, на якій розташоване місто –суцільні пагорби. Тому, щоб глибше вдихнути атмосферу міста, піднімаюсь на сопку «Орлине гніздо».  Звідси відкриваються казкові краєвиди на бухту Золотий Ріг, а місто постає у всій красі.

Милуюсь морськими, дещо суворими взимку, пейзажами і не перестаю дивуватись, як люди за досить короткий період освоїли ці далекі, дещо непривітні землі; як ризикнули залишити рідні домівки у пошуках щастя, що замайоріло за 10 тисяч кілометрів від дому.

Авантюризм в історії міста

Цьому місту лише 156 років. Поява його на березі Тихого океану у 19 столітті як приморське повітря сіллю, просякнуте авантюризмом.

У 1859 генерал-губернатор Східного Сибіру Микола Муравьєв-Амурський, обходячи на кораблі береги затоки Петра Великого, звернув особливу увагу на добре захищену бухту. Вона нагадувала бухту Золотий Ріг в Константинополі, і генерал-губернатор запропонував назвати її так само, а на берегах бухти наказав заснувати військовий пост, який він назвав Владивостоком – «владей» «Востоком».

У чому ж авантюризм?

Місто було засноване на чотири місяці раніше, ніж берег в бухті став російським. 2 липня 1860 роки команда прапорщика Комарова поставила тут пост, і тільки 2 листопада граф Микола Ігнатьєв підписав Пекінський договір між маньчжурською династією Цін, що керувала Китаєм, та коаліцією Великої Британії і Франції та Росії, за яким Російська імперія стала повноправним господарем цих земель.

Українські авантюристи на Далекому сході

Авантюра триває…

Після остаточного приєднання земель, Росія отримала величезний і майже безлюдний край. До того ж відокремлений від місць проживання основної маси населення сотнями, навіть тисячами верст сибірської тайги і бездоріжжя.

Тоді керманичі Російської імперії розробили привабливі умови для переселенців – селяни, яким пропонувалось переселитись на Далекий Схід,  отримували безкоштовно у тимчасове користування на 20 років до 100 десятин (109 га) землі на одну сім’ю з правом подальшого викупу. Після того, як край дещо заселився, цю норму зменшили до 15 га на кожну особу чоловічої статі. Але все одно умови залишались більш ніж привабливими.

Транссибірська магістраль була ще в перспективі. Тому між Владивостоком, Санкт-Петербургом і Одесою в 1879  налагодили пароплавне сполучення. Саме на цих пароплавах відбувалося переселення селян з України на південь Далекого Сходу.

Дорога на пароплаві займала до 50 діб, чимало людей, особливо діти, гинули під час таких подорожей через епідемії. Тому переселенців, які ризикнули податись на край світу у пошуках кращого життя, називали не інакше як авантюристами.

За даними радянського історика Володимира Кабузана, в 1850–1916 рр. з України на Далекий Схід переселилося 276 300 осіб, або 56,54 % всіх переселенців. Переважно це були жителі Чернігівської, Полтавської та Київської областей. Серед них був і мій прадід по батьковій лінії, виходець з Чернігівської губернії.

Український національний рух у Владивостоці

Враховуючи кількість переселенців з України, не дивно, що на початку ХХ століття Владивосток був одним з центрів українського національного руху на Зеленому Клині (історична українська назва території Приамур’я).

Тут діяло Товаристо народних читань, організовувались українські театральні та літературні гуртки, українською мовою видавались газети. У місті діяло культурно-просвітнє Владивостоцьке українське товариство «Просвіта».

Звичайно, усі спроби більш серйозного розвитку українського національного руху у Владивостоці зустрічали незмінний спротив влади. Але станом на 1917 рік Владивостоцька Українська Громада нараховувала три тисячі осіб, а у 1919 на сесії Крайової Ради навіть була ухвалена Конституція українства Далекого Сходу.

Навесні 1919 року у Владивостоці було сформовано 1-й Український Далекосхідній Ново-Запорізький курінь вільного козацтва, який розпустила колчаківська влада в червні 1919.

Після захоплення 25 жовтня 1922 Владивостоку більшовиками всі українські організації були заборонені, а в ніч з 25 на 26 листопада 1922 їх провідники — заарештовані.

Але і сьогодні у Владивостоці регулярно проходять фестивалі української культури, вечори пам’яті Тараса Шевченка, літературні читання тощо.

Але годі про історію…подивіться на ці розкішні мости.

Мости

В рамках підготовки до саміту АТЕС (Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво) в 2012 році у Владивостоці побудували 2 сучасних мости.

Про міст через бухту Золотий Ріг місто мріяло мало не з початку заснування, а от про міст на острів Руський і подумати не могло.

Звичайно, не обійшлось без корупційних скандалів – в 2014 році контрольно-рахункова палата Приморського краю виявила факт завищення початкової максимальної ціни на  889 млн рублів , а в 2016 році був визнаний факт розкрадання 100 млн рублів.

Проте мости стали справжньої окрасою міста. Мені пощастило бачити початок будівельних робіт і милуватись вже завершеним проектом. Масштаб дійсно вражає.

Золотий міст з’єднав береги однойменної бухти і простягнувся майже на 1,4 км. Його конструкція здатна витримати землетруси до 8 балів і урагани з силою вітру до 160 км / год. Міст суттєво розвантажив місто, але воно все одно час від часу завмирає у заторах.

Міст, що перекинувся на острів Руський, з’єднав материкову і острівну частини Владивостока через протоку Босфор Східний, і став важливою ланкою транспортної системи Приморського краю. Довжина моста – майже 1,9 км. Це другий за висотою міст в світі, його висота становить 324 метри. На момент створення мав найбільший в світі проліт серед вантових мостів, довжиною 1 104 метри.

Сан-Франциско

Завдяки збудованим мостам Владивосток ще більше став схожим на Сан-Франциско, про що мріяв Микита Хрущов ще у далекому 1959 році.

Кампус Далекосхідного федерального університету на острові Руський

Це справжній сучасний подарунок студентам, який з’явився в рамках підготовки до все того ж саміту АТЕС у 2012. Кампус вражає розвинутою інфраструктурою: гуртожитки, які називаються готелями; безкоштовні шатли, які курсують величезною територією кампуса, та власний студентський пляж. Раніше студенти могли тільки мріяти про такі умови навчання.

Китайці – нові господарі Далекого Сходу

Владивосток, як і весь світ, вже давно заполонили товари з Китаю на будь-який смак і гаманець. Але якщо раніше китайці почувались тут як у гостях, то за останні роки вони настільки освоїлись, що вважають Владивосток мало не своїм містом. Відповідно, змінилось і їх ставлення до місцевих жителів – в магазині вам запросто можуть нахамити та відправити китайською до китайського дідька.

Владивосток – царство японських машин з правим кермом

Я бачила декілька машин з лівим кермом, але це, переважно, дуже дорогі авто. Жигулі відсутні у Владивостоці як вид.

З першого погляду зрозуміло, що місто перенасичене автомобілями. Усі двори, стоянки, вулиці – все вщент забито машинами в будь-який час доби. Затори у Владивостоці нічим не поступаються столичним.

Маяк

Втомившись від автомобільного гулу тікаємо за місто. Токаревський маяк – один з найстаріших маяків на Далекому Сході. Він і у наш час залишається важливою навігаційною спорудою і популярною пам’яткою Владивостока. Взимку тут  з’являються ларги – милі плямисті тюлені. Це єдиний вид ссавців, що постійно живуть в затоці Петра Великого.

Погода

Про клімат жителі Владивостока говорять: «Широта кримська, довгота колимська». Взимку тут сухо, морозно і сонячно, снігу дуже мало.  Літо вологе і туманне. Досить часто на місто налітають тропічні циклони – тайфуни. Дощ у Владивостоці – явище звичайне. А от осінь, як правило, суха, тепла і з ясною погодою. Тому відвідувати Владивосток краще саме в цю пору року.

Природа Приморського краю

Ось те, заради чого дійсно варто їхати 10 000 км. Краса бухт, прозорість води, химерні утворення зі скель та безкраї простори – ця недоторканна природа приваблює мандрівників з усього світу. Але це вже тема окремої історії…

Ну що ж… У Владивостоці сідає сонце, даруючи останні промені Амурській затоці, а у Кам’янці-Подільському люди тільки-тільки прокидаються….

Можливо, колись ви наважетесь на велику авантюру – побачити Владивосток своїми очима!