А ми продовжуємо ділитись з вами враженнями кам’янчан, які з 26 березня по 3 квітня разом з отцями Редемптористами та сестрами-монахинями здійснили місійну поїздку на схід України. Молоді вдалось відвідати не лише військових, які стоять на сторожі східних кордонів України, але й поспілкуватись з мешканцями територій, які знаходяться близько до лінії фронту.
Розповідає Людмила Лехіцька:
Разом з отцем Ігорем Павлієм та сестрою Антонією Шелепило ми побували на греко-католицьких парафіях міст Краматорськ та Костянтинівка, а також сіл Сонцеве, Званівка та Роздолівка. Також нам випала нагода відвідати благодійний фонд «Карітас-Краматорськ», центр для сім’ї та дітей у м. Слов’янськ, помолитись разом з військовими у місті Бахмут.
Ми познайомилися з волонтерами «Бджілки», які плетуть маскувальні сітки для наших воїнів, а також долучилися до їхньої праці.
Спілкуючись із цими людьми, я сповнювалась радістю, гордістю та впевненістю в майбутньому нашої країни. В їхніх очах можна побачити віру у мирне, спокійне та щасливе життя, яке обов’язково настане.
Ще ми зустрілися з місцевою пресою, щоб разом поговорити про наболіле, там ми познайомилися з патріотами України, які починають змінювати нашу країну з найголовнішого – з себе.
У Мирноградській школі-інтернат ми гарно провели час з учнями 6-9 класів, почули науки від отця Ігора та сестри Антонії, поспівали пісень, пограли в гру про цінності.
Мене приємно вразили люди Донеччини. Те, наскільки вони відкриті, доброзичливі, люблячі та як вони щиро вірять у краще майбутнє нашої країни, не може залишити байдужим нікого.
Я дуже вдячна парафіянам і людям з Донеччини, які гостинно нас приймали, були відкритими, за патріотизм, за нашу прекрасну українську мову та любов, яку вони нам дарували.
Розповідає Інна Ткач:
Ще з початку війни хотілося поїхати на схід нашої країни. Та різні обставини, в тому числі незнання та страх завадили цьому.
Коли отці запропонували взяти участь у місіях на Донеччині, відчула, що маю і хочу поїхати! Тепер страху не було, лиш бажання пізнати українців сходу та воїнів, які зараз там, і при потребі хоч якось їм допомогти. (а у думках було приємне переконання, що після місій та повернення додому, війна закінчиться!)
У нас було 2 місійних групи. Мені пощастило бути у групі разом із отцем Михайлом Іваняком та сестрою Наталею Заліською. Перша наша зупинка була в смт. Новодонецьке. Тут я досвідчила приклад гарних відносин у родинах (отця Степана, пані Вікторії з їх чудовими невгамовними синами, сімей пані Тетяни та пані Ольги, які приймали нас із сестрою як власних доньок). Реколекції, які давали отець із сестрою Наталею, торкнули усіх парафіян, зокрема і мене!
Також ми відвідали місто Добропілля, яке вчасно дало гідну відсіч сепаратистським нападникам і залишилось українським. Вже тут ми вперше побачили славнозвісні донецькі терикони, які височіють мов справжні гори. І саме тут залишили нашим захисникам смакувати кам’янецькі вареники.
Наступним містом був Покровськ. Тут нас гостинно приймали отець Роман разом із дружиною Наталею, пані Вікторія та усі парафіяни церкви Св.влкмуч.Юрія.
Ми відвідали наших захисників у військовому госпіталі, трохи розвеселили їх піснями та посмакували солдатської каші. Також в Покровську відбулась наша зустріч зі студентами індустріального інституту. Лекція отця Михайла про історію УГКЦ, сестри Наталі про гідне наслідування життя Митрополита Андрея Шептицького та мої приклади сучасних молодіжних проектів єднали нас у задумі над цінностями життя та любові до рідного краю.
Останнім місцем перебування нашої місійної групи було місто миру – Мирноград. Зустрів нас декан отець Іван. Із сестрою Наталею ми жили у чудових людей: пані Валентина поділилась із нами своїми переживаннями щодо колишніх та теперішніх подій на сході України, а її трирічна онучка Таїсія майбутніми мріями про братика або сестричку.
З парафіянами храму Св.Апп.Петра і Павла ми чували над 7 словами Ісуса на хресті та переживали хресну дорогу Ісуса Христа вулицями міста, до якої приєднались і українські воїни.
Разом із отцем Іваном наша місійна група вдруге побувала у військовому госпіталі, де отці старались підтримати та духовно налаштувати воїнів до прийдешнього свята Воскресіння Христового. Цю ж тему ми обрали при відвідуванні дітей у школі-інтернаті. Там на нас чекали понад 50 світлих облич із зацікавленими очима, і кожен знає, на яке свято ми очікуємо. Усі ми навіть побавились в пару гаївок та потішились, співаючи пісні.
Це був надзвичайно дорогоцінний час!
Раніше мені здавалось, що схід так далеко… але насправді він є дуже близько! І хоч відстань є значна, та відкриті серця українців і їх любов до Батьківщини об’єднує та зближує.
Читайте також історію сестри Антонії Шелепило, яка відвідала Донбас в рамках цієї ж місії.
