«Тоді ляжемо всі»: історія піхотинця, який став найкращим кухарем

Старший сержант Ігор Кобринський зі 143 Об’єднаного навчально-тренувального центру «Поділля» під час проходжуння курсів для кухарів на базі 184-ого навчального центру виявився найкращим та успішно склав іспит.

Куховарити – не єдина фішка Ігоря. Ще до війни він працював начальником служби безпеки у банках, інкасатором, охоронцем у спецпідрозділі «Титан». Витривалість і дисципліну загартував під час служби на Північному Кавказі, де й отримав рекомендацію до силових структур.Після вторгнення росії не міг залишатися вдома. Уклав контракт і пішов служити в одну з інженерних бригад, а пізніше –  піхотинцем в механізовану бригаду.

– Я люблю кухню, – зізнається Ігор. – З м’яса практично все можу приготувати: смажене, варене, тушковане, з підливою чи без, з різними соусами. Оскільки часто готував на свята та дні народження, мені легко було навчатися. Усе конспектував, вчив до двох-трьох годин ночі. На практичних не боявся експериментувати. На заняттях вчилися не лише готувати, а й прораховувати кількість продуктів, складати меню з урахуванням калорійності та кількостілюдей, подачу. Волонтери привезли заморожене м’ясо бізона. На практичну частину іспиту я приготував стейки з підливою і красиво подав. Вийшло смачно.

Про перші дні під час повномасштабного вторгнення згадує наступне:

– Ми потрапили в саме пекло – покровський напрямок. Отримали завдання тримати позиціюбіля с. Сонцівка, неподалік Курахового. Я – старший групи. Нас четверо і всі з одного міста. Щодня – штурми як не на мотоциклах, то на багі. Росіяни намагалися викурити газом – робили скиди з дронів. Важко дихати, рятувалися підручними засобами. З підвозом – проблема. Топили сніг. Декілька разів хлопці з дронів скидали сухпайки. Якось – 6 пляшок води, то ми пили маленькими ковтками місяць. Останній галет ділили по крихтам.

Одного дня два ворожі дрони одночасно зробили скид. Ігор зазнав важких поранень:

— Побратими одразу наклали турнікет. Я не міг піднятися, але вони сказали, що мене не залишать. Кажу їм: «Тоді ляжемо всі». І чую у відповідь: «Ну то ляжемо всі». Чотири кілометри тягнули мене. Я цього ніколи не забуду. Ми досі спілкуємося, хоча всі служать у різних бригадах. Часто згадуємо зиму 2024-го і ті 30 днів, які провели разом.

Уже згодом бійці дізналися, що інші позиції  – розгромлені. Їм вдалося протриматися місяць – попри біль, холод і постійні штурми.

Після поранення – півроку по шпиталям, реабілітація, ВЛК і переведення до навчального центру інструктором. Маючи за плечима досвід, старший сержант ділиться з новими воїнами бойовими кейсами. Мотивує гуртуватися, бути зі броєю на «ти» і вміти швидко накласти турнікет. Ще важливе правило – бути впевненим в побратимах і допомагати один одному.

Нещодавно йому запропонували нову посаду. Власне, тому і здобув фах кухаря. Зізнається, що готовий залишатися у війську, де б не довелося служити — аби лишень бути корисним і наближати мир для України.

Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».