15942566_1116904688408469_229894798_o
13 Січня, 2017 | 3726

Наталія Піщук: про сучасних дітей, батьків та перехід в ліцей, як переїзд в Америку

З Наталією Андріївною Піщук – відомим у місті викладачем англійської мови, Заслуженим вчителем України, лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник року» – ми зустрічаємось у її кабінеті в Кам’янець-Подільському ліцеї. Замість звичайних парт –  великий овальний стіл;  спортивний тренажер для вправ на перерві, скрізь мотиваційні вислови англійською та фото з численних подорожей Україною та світом. З перших хвилин розумієш – розмова буде незвичайною.

14470614_1018648271567445_5531090236725153185_n

ДИТИНСТВО

Щодо вибору професії, хіба могло бути інакше: і батько, і мама, і мамина мама – всі були вчителями. Я народилась у своїх батьків, коли мамі був 41 рік, а папі – 40. Батько був старий холостяк, відомий викладач іноземних мов і зарубіжної літератури. Він знав 5 мов: латинь, англійську, німецьку, французьку і древньогрецьку. Мама все життя працювала в 9 школі вчителем початкових класів, тобто зараз я працюю саме у цій будівлі, де і моя мама.

Я виросла в атмосфері великого кохання. Батьки були безмежно закохані один в одного. Батько був невиправним романтиком: вечорами він міг годинами читати напам’ять Гете, Сенеку, дуже любив Бальзака, знав цілі його оповідання. Батько був людиною енциклопедичних знань. Саме він привчив мене до читання: він чудово знав, в якому віці яку книжку дати мені почитати. Спочатку він познайомив мене з Жуль Верном, Джеком Лондоном, Фенімором Купером,  пізніше з Бальзаком та Франсуазою Саган. А мама привчила до віршів.

ПЕРШИЙ ДОСВІД ВИКЛАДАННЯ

Я навчалась у Волинському університеті імені Лесі Українки, сьогодні це Східноєвропейскький національний університет. Практику я проходила в одній  з місцевих шкіл.  Майже одразу мені довелось викладати англійську в декількох класах, оскільки вчителька, до якої я була прикріплена, потрапила у лікарню. Проте навіть з лікарні ця самовіддана жінка по телефону давала мені суворі настанови. Ось таким було моє бойове хрещення в педагогіці.

Коли після навчання я повернулась в Кам’янець-Подільський, пішла працювати в загальноосвітню школу №5. Відчувала, дітям подобалось, коли я заходила в клас і говорила гарною англійською. Адже в той час це була рідкість: через закриті кордони іноземна мова прирівнювалась до уроків праці, мало хто розумів важливість цього предмету.

Я була тоді гарною блондинкою на високих підборах з блакитними очима. І мені здавалось, що саме це купляє дітей, але зараз я розумію, що це зовсім не так. Хоча, звісно, вчитель завжди повинен виглядати стильно, адже діти помічають кожну дрібничку.

У моєму класі стоїть тренажер, де можна розім’ятись, зробити вправи для хребта. Тут ми проводимо змагання у стоянні в планці. Мій особистий рекорд – 6 хвилин 32 секунди.

34

КЛАСНИЙ КЕРІВНИК

Через рік роботи в школі мене призначили класним керівником у класі, від якого усі відмовились. Учні тоді були всього на 10 років молодшими за мене. Але врешті-решт у нас склались чудові стосунки. Я захопила їх цікавими подорожами і так змогла мотивувати краще поводити себе і навчатись. Ми досі спілкуємось з моїм першим випуском, вони усі для мене надзвичайно близькі.

Після декретної відпустки мене запросили працювати у заклад нового зразка – Кам’янець-Подільський ліцей. Зараз я є класним керівником моєї рідної 32 групи (11 класу), і це вже мій 7 випуск.

Як класний керівник велику увагу я намагаюсь приділяти всебічному розвитку дітей. З ними ми ходимо на концерти, слухаємо саксофон, не пропускаємо виступи камерного ансамблю «Віоліні». Діти часто запрошують мене в кіно, ми любимо обговорювати цікаві події, книги, просто спілкуватись. А головне, ми дуже любимо подорожувати.

15934064_1116904261741845_1894357320_o

ПРОСТО ВІД МЕНЕ

Буває, що діти сідають біля мене і просять щось почитати зі збірок, які я складаю. Всього в мене вийшло вже 8 збірок. Ці книги називаються «Просто від мене» і є своєрідною читанкою на кожен день.

У 2009 році з одним зі своїх класів я запровадила кожного тижня проводити годину спілкування з класним керівником, на яку обов’язково приносила якусь роздруківку. Це могли бути цитати, вірші, притчі чи просто мої думки. За три роки у кожного з моїх вихованців з’явився величезний зошит з наклеєними «подарунками від вчителя», як мої діти любили їх називати. За рік до того, як вони закінчили школу, я вирішила створити для них книгу, яку подарувала на останній виховній годині. На зустріч через п’ять років після випуску дехто з учнів приніс ці книжечки.  Вони стали для них не лише пам’яттю про роки навчання, але й порцією позитиву на кожен день.

СУЧАСНІ ДІТИ ТА КЛІПОВЕ МИСЛЕННЯ

Спеціально, щоб зрозуміти своїх учнів, я перечитала безліч інформації про кліпове мислення. Адже діти сьогодні не можуть сприймати великі обсяги інформації, вони краще сприймають коротку інформацію – хай її буде багато, але з перервами, певними порціями. І нам потрібно до цього звикнути.

Так, діти занурені в телефони. Але ми не можемо з цим боротись, ми повинні до цього пристосуватись.

Є вчителі, яких дратує, коли на уроці в когось продзвенів телефон. Так, неприємно, можна півгодини з’ясовувати стосунки, забирати гаджет. А можна використати ситуацію на свою користь: повторити граматичну конструкцію, наприклад, простими питаннями – хто міг дзвонити учневі, що буде, якщо не взяти трубку і так далі.

Значно спрощують процес викладання і робочі зошити, створені мною. Вони дозволяють не витрачати час на написання правил, а переходити безпосередньо до опрацювання матеріалу, використовуючи яскраві маркери, закладки. Як показує практика, діти ще довго можуть користуватись цими зошитами після навчання у ліцеї.

Саме батько спонукав мене до такої системної і одночасно творчої роботи, але на жаль, зараз він не може побачити результат моєї праці.

15966581_1116927621739509_1528542908_o

ПЕРЕХІД У ЛІЦЕЙ ЯК ПЕРЕЇЗД В АМЕРИКУ

Перехід дитини у ліцей я часто порівнюю з переїздом через океан в Америку. Щоб здійснити таке, людина повинна бути сильною особистістю, не боятись змін, бути в позитивному сенсі аферистом. Вона повинна перевернути себе, піти на величезний ризик.

Щоб залишити насиджене місце, покинути зону комфорту потрібна неабияка мужність. Те саме і з переходом в ліцей: дитині потрібно залишити вчителів, які тебе добре знають, однокласників, до яких звик, і перейти в новий заклад, де потрібно знову доводити свій авторитет, звикати до нових вчителів і знаходити спільну мову з однокласниками.

15934125_1116904715075133_1445479438_o

ФІЛОСОФІЯ ЛІЦЕЮ

Ліцей –це еліта, яка створює себе. Еліта – це не лише вичищені туфлі і не лише дорогі сорочки, це стиль мислення, це уміння бачити в людині щось особливе, а головне – уміння побороти свій страх перед невідомим.

Дуже вдало про це висловилась наша випускниця Марія Берлінська під час урочистостей з нагоди видачі дипломів у Києво-Могилянській академії. Вона була дуже нестандартною, неформальною дівчиною. І я радію, що ліцей дає змогу таким дітям по-справжньому розкритись. В ліцеї ми намагаємось зрозуміти кожного. Потрібно пам’ятати, що кожна дитина має право на помилку. І я завжди кажу батькам, що дитина потребує нашої любові і уваги найбільше тоді, коли найменше цього  заслуговує.

10423790_1027605323931327_276446260901216084_n

САМЕ ЧАС ПОБУТИ БАТЬКАМИ

У зв’язку з прикрими обставинами, які не так давно стались у нашому закладі з однією з учениць, з метою запобігти охолодженню дітей, що вибігають на двір майже невдягненими  та з деяких інших причин (ми ж можемо мати свої ліцейські секрети) – ми прийняли рішення закрити ліцей, щоб діти на перервах не залишали будівлю. Я виступила ініціатором такого кроку і, як не дивно, мене підтримала більшість батьків, учителів, технічного персоналу та навіть самих дітей. .

Діти не повинні на перервах бігати через дорогу у «Фуршет», доїдати куплені там багети під час уроків, забігати в клас одягненими з розпашілими  обличчями. Через це, я вважаю, де в чому втрачається філософія ліцею – філософія спілкування, яку ми прагнемо зберігати.

Діти і так весь час у телефонах та планшетах. Перерва – це час для спілкування. Дуже часто мої учні просять мене: «Поговоріть з нами». Не потрібно втрачати таку нагоду.

Для батьків це також гарний привід проявити турботу, зробити дитині смачний бутерброд, заварити у термос корисного чаю з шипшини. Нехай дитина відчує вашу увагу.  До того ж у нас є чудова столова, де завжди можна смачно і недорого поїсти.

Це сподобалося, звичайно не всім, і люди, не розібравшись у тонкощах та  у всіх плюсах цього експерименту, почали критикувати почате. Що ж… мають право…

15935200_1116908665074738_1335132293_o

ДІТИ ХОЧУТЬ ПОДОБАТИСЬ

Ще один аспект, на який я постійно звертаю увагу. Ми, дорослі, повинні розуміти, що для дітей у старших класах важливо не стільки навчання, не стільки успіх – а саме прагнення подобатись.

Я випустила шість класів, це вже сьомий – і можу сказати, що у дівчинки бажання №1 – сподобатись. Якщо вона подобається, це додає їй упевненості. Бачу, як дуже гарні дівчата страждають від того, що не мають стосунків, переживають, комплексують через це. Тоді я йду з ними на особисту розмову, кажу, що все прийде у свій час. Адже вони настільки хороші, гарні, цілісні, що їх все це чекає попереду, можливо у більш старшому віці.  Часто їх просто потрібно заспокоїти, додати впевненості. До цього закликаю і батьків.

15967135_1116907181741553_762719112_o

БАТЬКИ І ДІТИ

Зараз сім’ї рідко збираються за спільним столом. Сніданок нашвидкуруч. Дитина поїла чи не поїла, після першого уроку вона вже голодна. Мама постійно кудись поспішає. Батько весь час на роботі, днями не буває вдома. Вважаю, що батьки не повинні через постійну зайнятість позбавляти дітей спілкування. Наслідки можуть бути дуже прикрими.

Якось ми поїхали з дітьми в Карпати, у нас була цікава насичена програма. І після подорожі моя учениця каже: «Я багато разів бувала в Карпатах з батьками, але ніколи по-справжньому їх не бачила. Дорослі, зазвичай, жарять шашлики та спілкують між собою, а я доглядаю молодшого брата та дітей, що приїжджають з друзями батьків. І тільки з вами я побачила Карпати по-справжньому.

Мама учениці зізнається: «Я вам дякую, що ви возите дітей у подорожі. З вами донька побачила Італію, Австрію, Угорщину, Францію, Діснейленд, а зі мною – «все включено» в Єгипті чи Туреччині, де постійно нудилась і весь час шукала з ким би поспілкуватись англійською».

Це справжня проблема нашого часу, на яку потрібно звертати увагу.

15935552_1116913318407606_1385164669_o

ПОДОРОЖІ

Так, ми багато подорожуємо з дітьми. Кожна наша мандрівка ретельно продумана та підготована. Разом з моїми колегами, також вчителями англійської мови, Наталією Паладійчук та Олександрою Соболь, ми складаємо маршрут та продумуємо до дрібничок кожне місце, яке збираємося відвідати

Наприклад, перш ніж їхати в Лондон ми написали листа королеві, в якому попросили її аудієнції. Звичайно, нам відмовили, посилаючись на те, що королева в цей час буде зайнята. Але у відповідь надіслали багато цікавої інформації про життя Єлизавети ІІ. Перед мандрівкою ми з учнями її уважно опрацювали, а зараз використовуємо на уроках.

Також ми писали листа до прем’єр-міністра Великобританії. Біля Даунінг-стріт, 10 до нас навіть вийшов його представник та привітав дітей.

Коли ми подорожуємо, кожна дитина готує якийсь цікавий проект, і під час переїздів ми не просто нудимось в автобусі, а слухаємо цікаві доповіді про місця, в яких плануємо побувати.

Є у нас також традиція під час кожної мандрівки збиратись в одному номері і влаштовувати  вечір питань та відповідей, коли кожен учень може задати нам будь-яке питання, а ми, троє вчителів, маємо на нього  відповісти, незалежно від складності.

Деколи ці зустрічі затягуються на дві-три години. Нас з колегами діти розпитують про все: про перше кохання, про стосунки з чоловіком, про улюблені страви, про улюблену музику та книги, про все на світі. Під час таких зустрічей я навіть сідала на шпагат, бо діти десь почули, що я це вмію.

15967219_1116911915074413_1863274160_o

ШКОДУЮ ЛИШЕ ПРО ОДНЕ

Одного разу діти запитали, про що з минулого я жалкую. Я відповіла, що шкодую лише про одне: що так мало спілкувалась з батьками. Батько пішов з життя, коли мені було 28 років, і я просто не наговорилась з ним у метушні свого віку. З мамою було інакше, але таке враження, що і з нею я не наговорилась.

Тому я завжди закликаю дітей кидати телефони, закривати фейсбуки та сідати пити чай з батьками. Розпитуйте їх про бабусь і дідусів, про молодість, про кохання, про все на світі. Просто багато говоріть.

Часом світ здається байдужо-жорстоким. Але я вірю, що більшість людей є добрими і хорошими. А негатив деяких часто пояснюється тим, що вони є нещасливими і не знайшли цікавої справи у житті.

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ГОВОРИТИ АНГЛІЙСЬКОЮ

Що означає навчити дитину говорити англійською? В першу чергу, вона повинна захотіти говорити з вами. Щоб все не закінчилось на «London is a capital of Great Britain», вона повинна вміти і хотіти висловлювати свою думку, вона повинна розкритися для мови, не боятися говорити.

Я завжди кажу своїм учням: «Помиляйтеся, але говоріть».

Переконана, що потрібно вміти говорити, і говорити красиво. У всьому потрібно іти до краси.

На уроках англійської ми застосовуємо промови великих людей: Барака Обами, Стіва Джобса, Мадонни, Хіларі Клінтон, Барбари Стрейзен, Мартина Лютера Кінга та інших. Ми працюємо над лексичними, граматичними, стилістичними структурами – тим самим вчимося не лише говорити, а й опановуємо навички підготовки виступів.

Одного разу, вивчаючи надзвичайно мотиваційну промову Барака Обами «Back to school», ми вирішили написати йому подяку. Ви не знали, що кожен президент в США після завершення свого строку отримує книгу з подяками, які люди надсилали йому за час президенства? Так от, наші листи увійшли до книги «Thank you, Obama Вооk» (Дякую тобі, Обама). Про це нам надіслали відповідну фотографію.

Obamas-speech-on-importance-of-education

ВМІННЯ ПИСАТИ ЕССЕ ТА ВІДСТОЮВАТИ СВОЮ ДУМКУ

В Оксфорді, куди ми також їздили з дітьми на екскурсію, нам розповідали, що головну увагу викладачі приділяють вмінню дітей писати есе та відстоювати свою думку під час дискусій та дебатів, не залежно від того на якій спеціальності навчається студент.

Для того, щоб написати есе, ти повинен глибоко знати предмет. Мені подобається порівняння есе з гамбургером, де булочки зверху і знизу – це вступ і висновки, а між ними повинно бути м’ясо – основна інформації. Але якщо буде лише м’ясо, гамбургер буде сухим і несмачним. Потрібно додати спецій, огірочка, листя салату – тобто цікавої інформації. Якщо її буде забагато – гамбургер розлізеться і розпливеться. Отож написати вдале есе – це велике мистецтво викладання думки, яким потрібно оволодіти.

15935543_1116904248408513_1709056332_o

СИН

Мій син народився в один день з батьком. Він також Андрій Піщук.

З дитинства мріяв стати лікарем, і я не заважала його вибору. Він стоматолог і надзвичайно відданий справі.  Незабаром ми святкуватимемо його весілля. Зі своєю майбутньою дружиною, Лізочкою,  він сидів за однією партою з 5 класу. Я щиро радію такій його постійності і вмінню любити. Ми з ним найкращі друзі і це справжній подарунок долі.

15894494_1114989841933287_399829292455268572_n

ПІДТРИМКА

Пригадую свої перші роки роботи в школі. Дівчинка, 20 років, я бігала тоді на побачення, а все решта видавалось мені неголовним. Коли я приходила з побачень, вдома на мене вже чекав ватман з  наклеєними малюнками чи написаними висловами та словами відповідно до тем уроків, які я мала проводити наступного дня зранку. Батьки на той час були вже на пенсії і їм дуже подобалось допомагати мені в роботі. Це було так мило. Сьогодні я розумію, якою важливою була та підтримка.

Мені неймовірно пощастило у житті – маю надійну підтримку від друзів, родини, колег; ціную загальну атмосферу ліцею, яка дає поштовх і можливості для розвитку.

Особисті проблеми, розчарування, трагедії звичайно були у моєму житті, але я вірю в те, що кожен наш крок повинен бути таким, щоб за нього не відповідали колись наші діти, онуки, правнуки, які через багато поколінь, можливо, навіть не будуть знати нашого імені. Хочеться нести у світ красу та добро.

КНИГИ

Це неправда, коли говорять, що сучасні діти не читають. Навпаки, сьогодні я спостерігаю повернення моди на читання. Я дуже радію, коли мої учні приносять мені різноманітні книжкові новинки, адже я більше полюбляю класичну літературу.  Саме вони колись познайомили мене з Іздриком, Муракамі, «підсадили» на Пауло Коельо. Що ж до моїх особистих уподобань, я більше люблю класичну літературу. Минулого літа, наприклад, я перечитала всі 6 частин «Сага про Форсайтів» Джона Голсуорсі. Постійно читаю книги в оригіналі англійською мовою.

ФІЛЬМИ

Обов’язково раджу подивитись фільми «Імперський клуб» , «У дзеркала два обличчя», «Щоденник пам’яті». Люблю розумні, змістовні фільми.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Євгенія Соловська

Як ви оцінюєте дану подію?

41
0

Поділитися в соціальних мережах:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: