12 Лютого, 2018 | 765

Ірина Шухтуєва: про Крим, Кам’янець та історію боротьби за свободу

Повітря свободи може відчути лиш той, у кого в душі хоч раз щемило від нестачі його чистого ковтка.

Так сталось і з Іриною Шухтуєвою, яка після анексії Криму приїхала до Києва, а згодом разом з родиною оселилась у Кам’янці-Подільському.

Мій чоловік їхав забирати мене назад у Севастополь. Але після трьох днів у Києві поїхав забирати наші речі.

Мультинаціональний КРИМ

Ірина Шухтуєва – мати трьох дітей, журналіст, режисер. На телебаченні у Севастополі Ірина  висвітлювала діяльність національних товариств, працювала на сайті «Католицький Крим».

Моїми предками були поляки, болгари, росіяни та українці. І для Криму це цілком природньо. Загалом на території півострова нараховувалось близько 110 національностей. Люди спілкувались 11 мовами.

Певний час Ірина Шухтуєва мешкала з родиною у Ялті, але потім переїхала до Севастополя.

pereselenci (1)

Севастополь –  останній оплот Радянського Союзу

В Севастополі завжди боялись національного питання. Хоча на території міста проживало 90 національностей, діяли національні товариства кримських татар, вірмен, чувашів, поляків, караїмів, кримчаків, греків, болгар тощо.

За словами Ірини, яка спілкувалась зі старожилами міста, після окупації Севастополя під час Другої Світової війни більшість місцевого населення була виселена, натомість місто заселили колишніми військовими з усього Радянського Союзу. Це робилось з метою приховати ганебні речі про оборону Севастополя, про зраду та втечу командування, яке прирекло на смерть оборонців міста та його населення.

Від дисонансу того, що знаєш про ті події, і того як це подавалось, було надзвичайно некомфортно.

Севастополь й досі живе міфами, на яких будується вся його історія. «Місто-герой», «місто гідне поклоніння». Про це дітям розповідали, починаючи з першого класу. Найбільшим страхом для мешканців Севастополя ще з 2004 року були чутки про те, що статус міста регіонального значення збираються скасувати, натомість планують поділити місто на 4 райони. Це викликало страх та неймовірне обурення.

Севастополь, за словами Ірини, був останнім оплотом Радянського Союзу. Вже навіть в Москві цього не було, а у севастопольських школах продовжували діяти піонерські організації, правда, з дещо іншою назвою, але тими самими червоними краватками та гаслами.

Під час подій помаранчевої революції на вулицях було страшно з’являтись в одязі оранжевого кольору. Партія Регіонів у Криму працювала дуже потужно. Вони регулярно вітали військових пенсіонерів з 9 травня та іншими святами. Багато грошей у Севастополь вкладала Москва, регулярно влаштовувались фестивалі, концерти, діяли проросійськи культурні товариства.

Що могла  зробити Україна, щоб події 2014 року були неможливими?

Спочатку по відношенню до українців такої агресії не було. Давайте не забувати, що на референдумі у 1991 році населення Криму підтримало незалежність України, хоча могло прийняти й інше рішення.

Але коли, наприклад, всю офіційну документацію кримчан зобов’язали вести українською мовою, пригадує Ірина, люди обурились. Самостійно перекладати вони не могли, особливо люди пенсійного віку. Доводилось платити перекладачам чималі гроші за переклад будь-якого документу. Все було б значно спокійніше, якби, наприклад, були створені мовні центри, де населенню допомагали б робити переклади безкоштовно.

pereselenci (9)

Українська мова як свідомий вибір майбутнього

Молодші діти Ірини Шухтуєвої навчались у Севастополі в україномовній школі, яка була розрахована, в першу чергу, на родини українських військових. Старша донька вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка Карого на факультет режисури. Саме вона порадила матері віддати дітей  в україномовну школу.

Звичайно, таке рішення зустрічало опір навіть з боку близьких людей. Але донька сказала, якщо хочемо, щоб у дітей було майбутнє в Україні, мову потрібно знати. А двох-трьох уроків в тиждень аж ніяк не достатньо.

Мова, якою думаю

Зараз іде нагнітання ситуації навколо мови. Коли я говорю російською, а мені відповідають українською, я не відчуваю жодного дисонансу. Впевнена, що люди, які хочуть зрозуміти один одного, зроблять це будь-якою мовою.

Так, я намагаюсь говорити українською. Я добре розумію українську, бо багато перекладала статей з української на російську. Спершу, я хотіла навіть писати статті для місцевих видань. Але переклад маленької статті зайняв півдня, тому від цієї ідеї довелось відмовитись.

Я помітила, що коли російськомовна людина говорить українською, вона стає менш емоційною до теми розмови,  менш готова захищати свою позицію. А я вважаю, що говорити і писати потрібно про те, що дійсно болить. Тож якщо ви розумієте мене, і хочете почути те, що я думаю, я буду говорити на своїй мові.

Мені здається, що люди, які змушують інших говорити тою чи іншою мовою, відсікають момент творчості, заперечують індивідуальність.

Взагалі я вважаю, що культури інших народів, зокрема і мови, – це багатство, яким потрібно ділитися. Не можна закривати очі і говорити – цього не було.

Кам’янець-Подільський – початок нової історії

В Криму у Ірини залишилась секція в гуртожитку, але продати її було досить складно. Тож перший час у Кам’янці-Подільському був справжнім випробуванням. Одразу відгукнулись волонтери, зокрема Альбіна Гуменюк та її команда. На перший час вони забезпечили родину Ірини, як і інших переселенців, усіма необхідними речами, продуктами харчування, постільною білизною.

Навіть на ринку, коли дізнавались, що Ірина – переселенка з Криму, дарували зошити, канцелярські товари для дітей.

Кожна стаття, кожне інтерв’ю, яке я даю у пресі– це можливість подякувати мешканцям Кам’янця-Подільського, – зазначає Ірина.

Жінка пригадує, що у її домі в Севастополі  на стіні в дитячій кімнаті вона намалювала замок. Тоді жодних асоціацій з Кам’янцем-Подільським не було. Але щойно Ірина побачила фортецю, одразу зрозуміла – це місце з її картинки.

pereselenci (10)

Краєвиди середньовічної фортеці та Старого міста надихнули Ірину на ідею одягати гостей міста та самих кам’янчан в історичні костюми.

Так розпочалась нова сторінка в історії не лише Ірини, але й Кам’янця-Подільського. В рамках грантової програми для переселенців від УВКБ ООН  Ірина придбала швейну машинку і через кілька місяців туристи в костюмах від Ірини Шухтуєвої вже розсилали неймовірні світлини на фоні середньовічної фортеці рідним та друзям в різні куточки світу.

pereselenci (4)

Коли ми тільки приїхали, мене запитували, чому я не йду працювати прибиральницею, продавщицею. Я пояснювала, що спершу людині потрібно знайти себе, особливо, коли доводиться починати все заново. Я знала, що мені потрібно трошки часу і я зможу знайти себе і бути корисною в тому, що мені подобається і що я вмію. Якби я пішла на першу-ліпшу роботу, у мене б уже не вистачило сил думати про щось інше.

Сьогодні мало не кожен фестиваль у Кам’янці-Подільською радо співпрацює з Іриною Шухтуєвою. Не обходяться без її костюмів культурні заходи, концерти, виставки у місті, адже історичне вбрання якнайкраще дозволяє підкреслити самобутність епохи, поринути в її атмосферу.

pereselenci (6)

Під час квест-екскурсії туристи приміряють нові образи.

Відрадно, що не лише туристи, але й самі кам’янчани отримали змогу одягатись у розкішні плаття та капелюшки, величаві сюртуки та плащі.

Фото: Петро Ігнатьєв. Святкова хода.

Фото: Петро Ігнатьєв. Святкова хода.

Ті, хто хоч раз одягав на себе історичний костюм та мав змогу в такому образі вільно погуляти по Старому місту, підкреслюють терапевтичний ефект: одразу покращується настрій, краще сприймається інформація та працює фантазія.

Клуб поціновувачів оперного мистецтва та класичної музики "СЕКВЕНЦІЯ", щиро дякує пані Ірині Шухтуєві за співпрацю! Стилізовані костюми на вечорі творчості Франца Шуберта, надали можливіть всім присутнім на певний час поринути у прекрасну епоху романтизму.

ВІДГУК у соцмережі: Клуб поціновувачів оперного мистецтва та класичної музики “СЕКВЕНЦІЯ” щиро дякує пані Ірині Шухтуєвій за співпрацю! Стилізовані костюми на вечорі творчості Франца Шуберта надали можливість всім присутнім на певний час поринути у прекрасну епоху романтизму.

Спільне благо

Одного разу польська монахиня перебуваючи в Криму, сказала мені:

У вас дуже гарна земля, але немає поняття «спільне благо».

Що таке спільне благо, я вперше побачила у Кам’янці-Подільському, коли ГО «Чисті схили» об’єднали кам’янчан для прибирання міста. На жаль, примусові суботники фактично викорінили в нас це поняття.

На Майдані теж було «спільне благо», коли люди приносили їжу, одяг, ділились останнім.

Я рада, що у Кам’янці-Подільському мені вдалось налагодити тісну співпрацю з різними громадськими організаціями, активною молоддю міста. Тішить, що наша ГО «Об’єднання переселенців України в м. Кам’янець-Подільський» на чолі з Людмилою Чаплигіною, стала прикладом для переселенців з різних куточків України. Днями ми провели вже друге міні-стажування, під час якого ділились досвідом залучення переселенців до активного життя громади.

pereselenci2

Європейські цінності

Для мене уявлення про європейські цінності почалось з католицької церкви, до якої я прийшла у 30-літньому віці. Під час паломницьких поїздок мені довелось  відвідати чимало європейських міст. Пам’ятаю, як на зустрічі з Іоаном Павлом ІІ в 1997 році ми – люди з різних країн, різних національностей – стояли навкруги Парижу і усі разом, взявшись за руки, молились за мир. То було справжнє єднання.

І зараз таке єднання я відчуваю у Кам’янці-Подільському щоразу, коли з громадою робимо спільну для міста справу.

pereselenci (22)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Як ви оцінюєте дану подію?

30
0

Поділитися з друзями:

реклама

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: