Дружина пораненого військового: “Тут люди живуть так, ніби війни немає”

Як це – отримати звістку про поранення чоловіка на фронті, проходити разом шлях реабілітації і паралельно ставити з дітьми вистави, відвідувати фестивалі, активно займатись волонтерством?

Кам’янчанка Галина Коротенко, режисер народного театру «Тандем» розповіла про свій досвід, а також про те, що допомагало їй у найскрутніші моменти.

Коли ти бачиш, що твоя кохана людина страждає, ти маєш бути сильною поруч з ним. Якщо ти розквасишся, кому це буде цікаво. Ти просто не маєш права вести себе по-іншому, – розповідає Галина Коротенко.

У найважчі моменти рятували робота та ритм.

Я поверталась сюди і ось так з головою була в роботі. Я тоді випускала багато вистав і намагалась не думати, про те, що відбувається. У мене був певний ритм. Тут робота – зібралась, поїхала до чоловіка – знову робота. І так цілий рік.

Після повернення чоловіка додому важко було усвідомлювати, що тут люди живуть так, ніби війни немає.

Суспільство досі не готове жити з пораненими, що повертаються з фронту.

ТАБУ У СПІЛКУВАННІ З РОДИНАМИ ВІЙСЬКОВИХ

Головне – не знецінювати те, що відбувається з ними. Тому що у нас зараз є у суспільстві така штука: “А я тебе туди не посилав”. Потрібно з повагою відноситись до цих людей. Тому що завдяки їм і тим жінкам, що стоять у них за спиною, ми можемо жити тут нормальне життя.

ТРЕНД НА ПОГАНЕ ТЦК

Чомусь зараз стало дуже популярним знаходити такі випадки, коли ТЦК веде себе некоректно. І це дуже круто: ТЦК сволочі, а ми такі круті – втекли. Але ж почекайте, люди, ви ж самі не йдете і не кажете, візьміть мене на війну, тому що я розумію, що там потрібні хлопці.

ВОЛОНТЕРСТВО

Волонтерів зараз мало. А відсоток кам’янчан серед них – ще менший.

Люди дистанціюються від війни. Їм важко, вони втомилися. Зараз все набагато складніше. І про це скаже кожен волонтер.

Більше дивіться в інтерв’ю за посиланням.