Воїни Кам’янеччини: «Це варто того, бо я захищаю свою землю»
До війни Сергій працював економістом на агропідприємстві. Але коли ворог ступив на рідну землю, він долучився до лав захисників. Маючи за плечима військову кафедру та знання з інженерної справи, Сергій швидко став своїм серед військових.
Перша операція запам’яталася капітанові на все життя. Завдання, на перший погляд, було не надто складним — встановити мінні поля та натягнути ягозу. Але війна не знає простих рішень.
Нам сказали, що працюватимемо за 150 метрів від ворога. Темна ніч, лише місяць світить. Щойно приїхали — перший мінометний обстріл. Ти біжиш, адреналін зашкалює, а в голові тільки одна думка: «Я мушу виконати завдання», — пригадує військовий.
Один із найважчих моментів Сергій із побратимом Дмитром пережили у селі Білогорівка на Донеччині. Цей населений пункт окупанти знищили майже повністю.
Ми з сімома хлопцями з аеромобільної бригади сиділи в трубі, де навіть не могли випрямити спини. Над нами постійно зависали ворожі дрони, робили скиди. Вихід означав смерть. Потім росіяни пішли у штурм, який ми успішно відбили. Ми знали, що потрібно триматися. Коли настав слушний момент, хлопець із позивним «Мураха» вивів нас до найближчого села. Ми помчали до своїх. Дорогою траплялися пригоди, ховалися від дронів, але зрештою дісталися. Тоді я зрозумів, що таке справжня незламність.
Окрім Донеччини, сапер виконував завдання на Харківщині та Луганщині. Він займався розмінуванням деокупованих територій.
Кожен метр поля, кожен рух у посадці — це випробування. Один неправильний крок — і все. Ми знаходили підступні пастки: протитанкові міни, між якими ворог ховав протипіхотні. Одного разу фермер, який повернувся на звільнену землю, подякував нам за те, що ми розмінували його поле. «Завдяки вам я зможу знову сіяти», — сказав він. Ці слова додали нам сил продовжувати далі.
Попри всі труднощі, Сергій із захопленням розповідає про ризиковані й небезпечні будні сапера. Зізнається, що не змінить цю професію до самої перемоги:
Робота сапера — це завжди про ризик. Ми називаємо це мистецтвом виживання. Ти маєш бути швидким, уважним і готовим до всього, фізично витривалим. Пам’ятаю, як доводилося ховатися від дронів, тягнути ягозу чи встановлювати міни під ворожим вогнем. Але щоразу думав: «Це варто того, бо я захищаю свою землю».
Зараз Сергій передає бойовий досвід новим воїнам. Він простими словами пояснює важливі речі, які можуть врятувати життя на полі бою.
Постійно наголошую: якщо я зміг, ти теж зможеш. Головне — не зупинятися і вірити в себе. Наша перемога залежить від кожного з нас. Сьогодні кожен українець — це воїн, незалежно від того, чи тримає він зброю, чи допомагає в тилу. Я закликаю тих, хто вагається: захищати Батьківщину — це честь. Ми обов’язково переможемо, якщо будемо разом. Вірте в себе, у своїх побратимів і в нашу Україну! Війна справді змінює. Але я завжди пам’ятаю, чому я тут. Бо за нами — наша земля і наші родини.
Інформація надана 143 об’єднаним навчально-тренувальним центром «Поділля»